історія села

       Великі Лучки – село Мукачівського району, за 12 км. від райцентру. Населення 8467 чол. у 2271 дворогосподарстві (2013 р.). Площа 8,23 км². Найбільше за населенням село Закарпаття і одне з найбільших в Україні. За угорських часів звалося Мезевварош (Польове місто). Відоме з 1456 р. за М.Бескидом, назва походить від племені лучан, які переселилися з Моравії на Закарпаття десь у VII ст. В самому селі існує переказ, що воно засновано якимось переселенцем із Чехії Лучанином. Припускають, що топонім походить від слова «лук» (вигин Латориці), або ж від заплавних лук, сінокосів. Спершу село звалося просто Лучки, поруч існували Малі Лучки (нині Новоселиця). Село було засноване на волоському праві. Половина його земель належала замку (угорські королі) надавали свою половину селу кенезевство (держання) своїм наближеним. Спершу ця половина села належала панам Елеку і Гергелю. 1493 р. привілей кенезевства отримав Калман Шолтес.

             Інша половина села була у власності дрібних поміщиків. До кінця ХVI ст. майже всі селяни були закріпачені. 1620 р. власник села капітан Мукачівського замку Янош Балінт збудував у Рафайлівському лісі на річці Серне млин з чотирма жорнами. 1625 р. збудовано найдавнішу (з відомих) церкву. 1649 р. село і цей млин перейшов у власність Л.Гергеля. У 1650-1660 р.р. тут налічувалося 140 кріпацьких і 74 солтиських господарств, згадуються три священики,але 1699 р. вже не було жодного. 1674 р. тут відкрилася початкова школа. 1704 р. австрійські війська спалили тут фару і 13 хат. 1733 р. тут згадується церква св. Дмитра. 1790 р. її перенесли у Медведівці, а 1929 р. – до Праги. На її місці 1798 р. відкрилася приходська школа. 1792 р. у Лучках було 7 вільних сімей (як лібертинів), що мали єдину повинність – доставляти пошту. 1794 р. сімей лібертинів стало 22. У 1807 р. Шенборн перемірив землі у лучківських лібертинів і включив їх до своєї домінії. Лібертини судилися з графами аж до 1930 р. У 1821-29 р.р. в селі збудовано муровану Вознесенську церкву. Граф безкоштовно виділив ділянку і дав дозвіл на виготовлення 119 тисяч цеглин, оплатив сухе дерево з навколишніх лісів і половину ціни за 356 дубових і букових брусів, дозволив, щоб селяни у великоберезнянській каменоломні наламали вапняку. 1827 р. у селі налічувалося 206 дворів, які користувалися лише 42 неповними земельними наділами, а 84 двори зовсім не мали землі. 184 господарства були без тягла, 187 – без корів, 126 – взагалі не мали худоби. 1833 р. Шенборн заснував на землях села хутори Вербник-Домбоки, Ливрінки, Липка, Бікіші, Майорня. Кожний хутір мав своє господарське призначення. Наприклад, у Бікеші на пилорамі та меблевому цеху виготовляли з дуба та бука заготовки для меблів, які вузкоколійкою і Цейковим мостом вивозили через Латорицю на залізничну станцію Баркасово.

        На кожному хуторі поряд з будинками для управляючих було збудовано доми для наймитів, бараки для сезонників Галичини. На Липці стояв великий цегляний будинок управляючого, де влітку часто гостювали сім’ї графа Шенборна і Адольфа Ковнера, який орендував усі хутори села. Перед самим будинком посадили липу, яку через кілька років було видно з далекої відстані. Неподалік хутора був великий господарський двір, де розводили коней, свиней, буйволів, гусей. За всім доглядали наймити з навколишніх сіл – Лучок, Червеньова, Кайданова, Бенедиківців, Зняцева. На Ливрінці існувало невелике підсобне господарство, там жили тільки наймити. Центральний хутір Вербник знаходився біля Латориці, на Вербницькій польовій дорозі, уздовж якої насадили волоські горіхи. На початку дороги збудували гуральню, за нею – маштальню з робочою худобою, за нею – тваринницький комплекс, де відгодовували бичків, свиней, овець. Наприкінці території стояв великий господарський двір зі скиртами сіна, машинами, плугами, підводами, молотарками. З іншого боку дороги стояли будинки для селян, що тут працювали. Хутір мав також столярню для виготовлення вікон і дверей, колесарню. Тут же жили особисті кучери управляючого барона Ковнера, сам він мешкав у Мукачеві. Пізніше управителями були Петро Дешко (1829-1867) і Михайло Бокшай (1867-1885), Ілля Гомичко. 1826 р. імператор Фердинанд V дозволив Шенборну збудувати у Лучках міст через Латорицю і брати податок за користування ним. Нову церкву почали будувати 1821 р. за о. Андрія Ромжі, завершили 1829 р. за о. Василя Довговича. Село стало зватися Великими Лучками після холери 1831 р., коли до нього переселилося багато мешканців з навколишніх сіл. 1847 р. за цісарським декретом отримало статус торгового містечка; відтоді вважалося містечком Мукачівського повіту (округу) Березького комітату. З 1840-х р.р. користувалося печаткою з власним гербом: на срібному тлі три зелені стебла кукурудзи (перший відомий в історії геральдики випадок зображення кукурудзи в гербі). Проте вже в найближчі роки малюнок змінився: в полі печатки – три кукурудзяні стеблини, що проростають із землі. 1847 р. Великі Лучки одержали офіційний статус торгового містечка (ймовірно, тоді ж було підтверджено й печатку з гербом). У 1850-х р.р. малюнок на печатці знову змінився: на землі стоїть косар у капелюсі-«крисані», що гострить косу. Нарешті, у 1880 р. в «Угорському гербовнику» Г.Альтенбургера та Б.Румбольда (2-й том, підготовлений до друку, але не опублікований; рукопис зберігається нині в Будапешті) подано остаточний варіант герба Великих Лучок: на срібному щиті три зелені кукурудзяні стеблини, що проростають із зеленої землі. 13 серпня 1849 р. у селі розмістився штаб російського загону Карловича, що примусив капітулювати угорських революціонерів в Мукачівському замку. 19 серпня 1849 р. Шенборн домігся від Фердинанда V, щоб Лучки були перейменовані на Мезевварош (Польове місто), тут дозволено проводити шість ярмарків на рік. 1870 р. у селі налічувалося 138 коней, 1649 голів великої рогатої худоби, 2015 овець, 132 свині і 44 бджолині вулики. Правда, згодом село почало занепадати. Священиками у Великих Лучках були Євген Гуті (1890-95), Михайло Бачинський. За останнього було повністю побудовано фару і кам’яну церкву, яка стала плинути на Шнайбільшою в єпархії. Освячення відбулося на Вознесіння 3 липня 1897 р. У 1891 р. в Лучках (а також в Ізі і пряшівському селі Бехероєві) спалахнув рух за відновлення православ’я. Другий масовий перехід у православ’я відбувся у Лучках 1906 р. Організовано кілька таємних молільних будинків, ініціатором яких був О.Кабалюк. 1990 р. тут 4366 мешканці, в т.ч. 3952 українці, 314 угорці, 194 німці, 3 словаки. У січні 1905 р. спалахнуло селянське повстання на хуторі Вербник-Домбок. Адмінкомісія Березької жупи звернулася до прем’єра Угорщини з рекомендацією Шенборна, аби він погодився продати частину угідь, щоб «заспокоїти збуджене незадоволене населення, яке через нестачу землі дуже схильне до соціалістичних ідей». 1907 р. уряд домігся цього, частину землі було продано селянам.

              На Першу світову війну з села мобілізували 35 чоловік, з них 12 загинуло. 5 листопада 1918 р. повсталі селяни захопили хутір Вербник, відібрали ключі від управляючого Куруца і поділили панське майно. Невдовзі з Мукачева прибув загін карателів, але селяни зустріли їх зброєю, і солдати відступили. Наступного дня прибули більші сили, було арештовано 30 селян, яких звіряче побили, а їхнього керівника І.Габовду повісили. 1986 р. на його честь встановлено меморіальну дошку. Центр села, де відбулася страта, в радянські часи названо площею Визволення. Наприкінці квітня 1919 р. село окуповане румунськими військами, потім на зміну їм прийшли чеські. На 1920 р. у селі налічувалося 1077 будинків і 5828 селян, у 5 школах викладало 8 вчителів, 2 греко-католицьких священика і 1 православний почергово служили в одному храмі. Але у листопаді 1920 р. православна громада села зайняла греко-католицьку церкву. 12 грудня до села ввели військо, після чого храм повернуто греко-католикам. Керівників заворушення ув’язнено і засуджено. Черговий суд 1923 р. вирішив справу вже на користь православних, проте конфлікт за храм продовжувався аж поки 1936 р. не приступили до будівництва нової православної церкви, завершеної 1954 р. 1923 р. у селі розпочато земельну реформу. 1939-1941 р.р. 31 селянин втік до СРСР. 26 жовтня 1944 р. село зайняли радянські війська. Невдовзі 70 селян вступило до радянських військ, 9 – до чехословацького корпусу. 1945 р. у місцевій амбулаторії працювало 4 лікарі. 1946 р. відкрито десятирічку, де навчалося 1430 учнів. 1947 р. у колишній синагозі відкрито кінотеатр «Комунар», у баптистському будинку – спортзал, у попівській фарі 1950 р. відкрито лікарню на 36 ліжок, у будинку жандармерії – пологовий будинок на 12 ліжок. У березні 1947 р. створено колгосп ім. Леніна, що мав 148 га землі і дві пари худоби. У середині грудня 1948 р. створено ще 4 колгоспи – ім. Хрущова, ім. Ілліча, ім. Шевченка, ім. Сталіна. У серпні 1950 р. вони всі об’єдналися в колгосп ім. Леніна (голова Ю.Рубіш). Колгосп двічі відвідав М.Хрущов: уперше 1940-ві, удруге 8 грудня 1959 р. 1953 р. знято з реєстрації греко-католицьку церкву і незабаром розібрано. 1957 р. відкрито Будинок культури. 1963 р. у селі жила найстаріша на той час закарпатка (М.М. Балог, 104 роки). У1961-1967 р.р. колгосп очолював І.Кабацій, його було знято за самовільне будівництво колгоспного плодоконсервного заводу. Далі колгосп очолювали Ю.Цифра, Д.Кельман. До 1980 р. колгосп перетворився на багатогалузеве високорозвинуте, майже повністю механізоване господарство. За радянську добу побудовано або перебудовано понад 2000 будинків. Село повністю радіофікували.

              На поч. 1980-х р.р. працювало 17 магазинів і торгових точок: гастроном, 4 продмаги, хлібний, універмаг, книгарня. Лікарня розширилася до 150 ліжок, 10 лікарів і 15 осіб середнього медперсоналу. Амбулаторний прийом вівся по п’яти профілями: терапія, педіатрія, акушерство, гінекологія та стоматологія. Діяли ясла-садок, середня і восьмирічна школи, в яких 94 вчителі навчали 500 учнів. 1973 р. відкрили музичну школу, де було 22 викладачі і 166 учнів. До поч. 1980-х р.р. 3 тис. селян здобули середню, 310 – вищу освіту. У палаці культури з залом на 500 місць працювало 8 гуртків художньої самодіяльності: хоровий, танцювальний, вокальний, інструментальний, драматичний тощо за участі 250 осіб. Діяли 4 бібліотеки, що мали 80 тис. книг. Встановлено пам’ятник Т.Шевченка. 1992 р. у селі створено відділення міліції (розмістилося у колишньому жандармському пункті), 1996 р. воно відзначене по міністерству як краще сільське відділення.

Автор: Сергій Федака  https://books.google.com.ua/books/about

Про нас

ВЕЛИКОЛУЧКІВСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА
Офіційний Веб-сайт.

Контакти

89625, Закарпатська область,
Мукачівський район,
село Великі Лучки, вул. Гагаріна, 37,
тел./факс: (03131) 6-12-60; 9-30-55/
e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Top
We use cookies to improve our website. By continuing to use this website, you are giving consent to cookies being used. More details…